В останні дні на європейській політичній арені з’явилася важлива новина: канцлер Німеччини Олаф Шольц представив мирний план, який, якщо підтвердиться, може стати найзначнішим розвитком у пошуках мирного врегулювання конфлікту в Україні з часу переговорів у Стамбулі весною 2022 року.
Цей план є важливіший за ініціативи країн БРІКС, заяви Дональда Трампа, Віктора Орбана чи опозиційних політиків в європейських країнах.
Шольц керує другою за значенням країною глобального Заходу, ключовим членом ЄС і важливим союзником США на континенті. Якщо канцлер Німеччини справді має намір просувати питання про швидке закінчення війни в Україні, то ця ініціатива не може бути проігнорована ані на Заході, ані в Україні.
Як ми вже зазначали, можливо, що чинна адміністрація США також зацікавлена у завершенні війни перед виборами, щоб представити це як свою перемогу та спростувати один з головних передвиборних тез Трампа – звинувачення, що нинішні американські влади ведуть країну до Третьої світової війни.
Якщо до ініціативи Шольца приєднаються країни Глобального Півдня, зокрема Китай і Індія, ймовірність закінчення війни значно зросте. Спільна позиція провідних країн Заходу і Глобального Півдня, а також України і Росії, зробить опір з боку обох сторін практично неможливим.
Це буде унікальна можливість для України та Росії вийти з порочного кола смертей, руйнувань і деградації, з військової пастки, в яку потрапили обидві країни.
Однак не можна недооцінювати вплив глобальної “партії війни”, яка має величезний вплив як в Україні, так і в Росії, та на Заході. Вона, напевно, спробує зірвати мирні ініціативи на самому ранньому етапі, як це вже не раз було в минулому. Тим більше, що лідери обох воюючих країн вже зробили безліч заяв, що заперечують будь-які територіальні компроміси (Зеленський офіційно вимагає виведення всіх російських військ на кордони 1991 року, а Путін – повний вивід українських військ з чотирьох областей).
Після наступу на Курськ, сценарій зупинки війни по лінії фронту значно ускладнився. Тепер не лише Росія контролює частину міжнародно визнаної території України, але й Україна контролює частину міжнародно визнаної території Росії.
І постає питання: що з цим робити?
Просто вивести українські війська з цих територій як “плату” Путіну за те, що той відмовиться від вимоги вивести українські війська з чотирьох областей? Для українського суспільства це буде величезна зрада – не тільки фактично залишили Росії захоплені нею українські території, але ще й віддали Курську область “здарма”.
Обміняти контролювані Україною райони Курської області на аналогічну за площею українську територію, наприклад, на Запорізьку АЕС з околицями? З точки зору Москви це буде надзвичайно нерівноцінний обмін, оскільки ЗАЕС з економічної точки зору набагато цінніша, ніж Суджа з прилеглими селами. Хіба що в комплекті мають йти якісь додаткові бонуси, наприклад, зняття частини санкцій.
Переконати Путіна погодитися залишити все як є – залишити собі вже контролювані Росією українські землі, а Україні – вже контрольовану нею частину Курської області? Для Кремля це буде “втрата обличчя”, а в російському суспільстві може сприйматися як зрада.
Ще є давнє питання про нейтральний статус України, яке ставить Кремль і проти якого виступає Київ і Захід. Тут також поки неясно, як домовитися.
Але всі ці проблеми, “зради” і “втрати обличчя” насправді вторинні порівняно з можливістю зупинити війну. Зупинити потік смертей, руйнувань і страждань.
І якщо зупинка цього потоку стане головним пріоритетом для влад обох воюючих країн, то й інші проблеми і спірні питання можуть бути швидко вирішені.
Але повторюємо, все це має значення лише в разі, якщо у Шольца справді є конкретний мирний план, який передбачає зупинку війни по лінії фронту, а не чергова пустопорожня піар-ініціатива для створення образу «канцлера миру» з метою подальшого використання у виборчій кампанії.